Тризуб як символ України на документах УНР та організацій діаспори (архівні документи)

За даними https://www.radiosvoboda.org/ Служба зовнішньої розвідки України (СЗРУ) опублікувала інформацію та ілюстраційні матеріали щодо використання української національної символіки урядом Української Народної Республіки в екзилі та використання тризуба різними українськими організаціями в еміграції. Оскільки ці архівні документи становлять чималий суспільний інтерес, передруковуємо цю публікацію відповідно до умов, обумовлених на сайті СЗРУ, та зберігши орфографію оригіналу.

Із тризубом на печатці і в серці

У період існування уряду УНР та інших українських організацій в еміграції національна символіка і надалі активно використовувалася на елементах одягу, прапорах, у нагородах, відзнаках і, найбільше, в документообігу. Про це свідчать матеріали з архівних фондів розвідки міжвоєнного періоду. Печатки, штампи, бланки документів зазвичай містили у своїх зображеннях герб-тризуб. Різні за формою і накресленням, вони нині слугують своєрідним віддзеркаленням минулої епохи і важливим джерелом для дослідження науковцями й істориками.

Українські національно-державні символи остаточно сформувалися протягом 1917–1920 років як ідентифікаційні атрибути національно-визвольного руху. При створенні і прапору, і гербу опиралися на історичні традиції давніх форм української державності. Водночас у той період існували певні відмінності у зображеннях. Це пояснюється тим, що за часів Української Центральної Ради і Української Держави гетьмана Скоропадського геральдична система зазнавала певних змін.

Відтак і в еміграції збереглися деякі особливості у геральдичних елементах як прибічників Державного Центру УНР в екзилі, так і прихильників Гетьманату – представників «Союзу гетьманців-державників». У Галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки України зустрічається низка документів 1919–1920 років, коли уряд і армія УНР ще діяли на власній території. Вони виконані на бланках, які нашвидкуруч затверджувалися і виготовлялися в стаціонарних або похідних друкарнях в умовах постійного ведення бойових дій.

На цих бланках є такі написи: «Канцелярія Головного Отамана Військ Української Народної Республіки. Ставка» (липень 1920 р.), «У.Н.Р. Ад’ютант Головного Отамана Військ Української Народної Республіки. Ставка» (березень 1920 р.), «У.Н.Р. Штаб Повстанського отряду імені Ів. Мазепи» (191_ р.), «У.Н.Р. Командір 5-го Київського кінного полку. Д. Армія» (жовтень 1920 р.), «Директор Державного банку України» (березень 1919 р.), «У.Н.Р. Українська дипл. Місія в Речіпосполитій Польській. Військовий референт. Варшава» (березень 1920 р.) та інші.

Низка документів датована 1921–1922 роками, коли український уряд і військо змушені були залишити територію України під натиском більшовицьких військ. Вони виконані на бланках із такими написами: «Голова Директорії. Головний Отаман Військ Української Народної Республіки» (липень 1921 р.), «У.Н.Р. Міністерство Народної Освіти. Департамент загальних справ» (серпень 1922 р.) та інші.

Майже на всіх цих бланках зображений тризуб. Цей геральдичний елемент незмінно присутній і на печатках. Написи на них різноманітні і, вочевидь, зроблені без дотримання якихось чітких усталених вимог. Вочевидь, такі норми, особливо на еміграції, і не існували. Тож тексти на відтисках печаток такі: «Державний секретар», «Міністерство Справ Закордонних», «Українська дипломатична місія в Річі Посполітій Польській», «Надзвичайна дипломатична місія У.Н.Р. в Румунії», «Конзульство Української Народної Республики на Латвиї», «У.Н.Р. Центральне Правління Всеукраїнської Спілки Військових Інвалідів», «Товариство б. вояків Армії У.Н.Р.» та інші.

Серед відтисків печаток є такий напис: «Головна Рада Хреста С. Петлюри», на якому в центральній частині зображено не тризуб, а саме Хрест Симона Петлюри. Це нагорода, яка була затверджена у 1932 році і надавалася учасникам визвольних змагань. А проєкт нагороди зробив відомий український геральдист Микола Битинський.

З-поміж архівних документів зберігається і оригінал Грамоти від 22.05.1932 року про нагородження поручника Дубиновського Андрія «Хрестом Симона Петлюри» «за участь у збройній боротьбі за Державність України під зверхнім проводом Головного Отамана Симона Петлюри». Вона скріплена відповідною печаткою.

Серед інформації про геральдичні елементи гетьманців увагу привертає лист Сергія Шемета, особистого секретаря гетьмана Скоропадського, до Наказного Отамана «Союзу гетьманців-державників» в Америці від 28.12.1934 року. У ньому звучить прохання надіслати ескіз або примірник значка, який гетьманська громада мала намір замовити для своїх членів. При цьому С. Шемет зауважує, що Гетьманська Управа саме розробляє форму такого значка, який «має бути комбінованим з державного герба України (тризуб з хрестом на середньому стержні) і деяких емблемів з фамільного герба Роду Скоропадських». Крім цього автор листа звертає увагу на те, що «Гетьманською Державою в 1918 році було прийнято як державний герб тризуб з хрестом і що всім гетьманським організаціям тепер в пам’ять державної гетьманської традиції належить користатися тою державною емблемою, яка була прийнята за часів Гетьманщини 1918-го року» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 7242.– Т. 12. – Арк. 185).

Ці рекомендації невдовзі були враховані під час створення Знаку Союзу гетьманців-державників – відзнаки, яка вручалася членам еміграційного об’єднання прихильників Гетьманату. У середині відзнаки – тризуб із хрестом. Середина знака наведена на «сердюцьку зорю», тобто кокарду, яка була створена влітку 1918 року для Окремої Сердюцької дивізії – гвардії Павла Скоропадського. Девіз знака «За Вільну Державну Україну» вказує на належність до організації Союзу гетьманців-державників.

Серед архівних документів є і чорно-біле зображення прапора гетьманців того періоду. Напис на світлині свідчить про те, що це «Прапор 6 Коша І округу Союзу Гетьманців Державників, Судбури, Онтаріо, Канада. Посвячений дня 17 листопада 1935 р. в укр.. католицькій церкві» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 7242.– Т. 16. – Арк. 380). Усі учасники цього посвячення в однострої і мають урочистий вигляд.

Збереження національних державницьких традицій і символів України було важливою складовою життя українців в еміграції. Це об’єднувало у непростих умовах проживання за кордоном, свідчило про національну ідентичність, про вшанування національних святинь, підтримувало моральний дух і спонукало не полишати боротьбу за відновлення незалежності Української держави.

(Це передрук публікації з сайту Служби зовнішньої розвідки України (СЗРУ))