Ланьцут — палацова резиденція магнатських родів Любомирських і Потоцьких

За даними https://www.polskieradio.pl/ Ланьцут — це мале, повітове містечко, в якому 18 тисяч жителів. Свою красу, свій чар і шарм (і водночас популярність) воно завдячує прекрасній палацовій резиденції, якій вельми пощастило вийти з ІІ світової війні у майже незмінному вигляді, такою, якою її залишив останній власник Альфред Потоцький.

Неподалік польсько-українського кордону — усього за приблизно 70 кілометрів від пропускного пункту Краківець — Корчова, поблизу столиці Підкарпатського воєводства — Ряшева, при міжнародній автомагістралі А4, що з’єднує Західну Європу і Україну, та на шляху залізничного сполучення Вроцлав — Перемишль (звідки добратися до Львова і Києва зовсім не складно), розташоване невелике містечко Ланьцут, до якого щороку прибувають сотні тисяч туристів — причому не лише з усієї Польщі, але й світу…

Про те, що спонукає їх відвідати цю гарну та затишну місцевість, чим вона славиться й пишається — розповість місцева краєзнавчиня і непересічна любителька цього міста Ева Ковалевська:

— Чудове місто Ланьцут — це мале, повітове містечко, в якому 18 тисяч жителів. Свою красу, свій чар і шарм (і водночас популярність) воно завдячує прекрасній палацовій резиденції, якій вельми пощастило вийти з ІІ світової війні у майже незмінному вигляді, такою, якою її залишив останній власник Альфред Потоцький. Взагалі-то історія нашого міста і палацу зокрема, пов’язана із 4 магнатськими родами — Пілецьких, Стадницьких, Любомирських і Потоцьких. А найбільше відзначилися два останні. У першій половині ХVІІ століття Любомирські перебудували (за найкращими на той час голландськими зразками) оборонний замок, що був збудований на початку століття — після розбудови він став справжньою фортецею. Проте коли змінилися часи, призупинилися війни — це було близько 200 років тому — дружина останнього володаря цього замку з роду Любомирських Ізабелла докорінно його перебудувала

Це саме Ізабелла з Чарторийський Любомирська перетворила його у прекрасну палацову резиденцію, одну з найкращих у ті часи в Європі. За словами нашої співрозмовниці, княгиня Любомирська була непересічною особистістю, вона багато подорожувала, захоплювалася світом, і все найкраще, що у ньому побачила, привозила до Ланьцута. 
— Вона колекціонувала твори мистецтва, була поціновувачкою театру та музики. Це була людина великих знань, інтересів, пристрастей і амбіцій. І тому при перебудові замку у палац працювали найкращі з найкращих архітектори, художники, скульптори. 
Ізабелла Любомирська — справді виняткова дама, водночас треба сказати, що в неї було неймовірне багатство, яке дозволяло їй втілювати артистичні ідеї у життя — у її володіннях було 350 сіл і 15 міст. Після Любомирських наступними власниками Ланьцуцької резиденції стали Потоцькі. Їй пощастило, позаяк чергові ординати ретельно продовжували її справу.

Ланьцуту також вельми пощастило під час ІІ Світової війни та після неї… Останній, бездітний ординат Альфред ІІІ Потоцький, покинув Ланьцут у липні 1944 року — він виїхав до Відня за день до того, як до міста увійшли совіти.
— На наше велике щастя, резиденції не зруйнували ні німці, ні росіяни… Коли прийшла Червона армія, адміністратор резиденції, якому він надав усі повноваження, розмістив по всьому периметру резиденції, на її стінах та парканах, напис російською мовою — «Музєй польскава народа». І Червона армія не зайняла палацу, не пограбувала його, навіть до нього не ввійшла, і таким чином він повністю зберіг свій первісний вигляд. 

Після війни резиденцію перебрала у свою власність Польська Народна Республіка. У сталінські часи у ній знаходилися різні державні установи, згодом резиденцію перетворили в музей. Останніми роками її ретельно відновлюють — у палацовому комплексі проводиться капітальний ремонт за кошти Європейського Союзу. 
— Перший поверх палацу виконував репрезентаційні, парадні функції, другий був радше житловим — тут є, зокрема, апартаменти володарів палацу, жіночий і чоловічий. Обидва поверхи вже доступні для туристів. Найбільше враження справляють розкішні парадні приміщення, де господарі приймали своїх гостей. І де все — від підлоги, крізь стіни до стелі, до меблів і посуду, де кожна річ є витвором мистецтва. На особливу увагу заслуговує бальна зала — її спроектували архітектори, які також працювали для нашого короля Станіслава-Августа Понятовського. Є парадна їдальня, де можуть провести застілля 64 особи. Є також театральна зала, в якій ставили п’єси зятя княгині Любомирської — видатного польського письменника Яна Потоцького. 
Взагалі-то, Потоцькі були високоосвіченими людьми. Саме вони влаштували в палаці бібліотеку, що налічує близько 22 тисячі книг. 

Ще варто відзначити, що крім самого палацу, зберігся весь палацовий комплекс — а це низка супровідних і господарських будівель та споруд. 
— Особливо цікаве місце у палацовому ансамблі — це каретний двір (возівня), де знаходиться рідкісна у світі і особливо цінна колекція кінних екіпажів, яку зібрав в основному Роман Потоцький — великий любитель коней і карет. Ці карети він придбав у найкращих тогочасних виробників — у фірмах Відня, Парижі і Лондона. Що важливо, будинки возівні і кінної стайні також оригінальні, вони з часів, коли тут жили Потоцькі. Ця особливо цінна колекція нараховує 55 карет. Щоправда, є в нас ще одна, післявоєнна, збірка, проте вона вже не історична, не брендова, тому обох не експонують разом, адже змішувати їх не годиться…

У Ланьцуті ще варто відвідати сторчикарню — оранжерею з великою колекцію орхідей — улюблених квітів матері останнього володаря Ланьцута Ельжбєти Потоцької. В одному із будинків палацового ансамблю знаходиться найбільша у Польщі колекція іконопису і творів українського сакрального мистецтва. А ще інтер’єр місцевої синагоги вважається одним з найцінніших у Польщі. Усю резиденцію оточує парк в англійському стилі площею у 30 гектарів. Наша співрозмовниця вважає його зеленими легенями містечка. А ми ще додамо, що невипадково у цій резиденції відбуваються славні музичні фестивалі та саміти голів європейських держав… Отож — рекомендуємо, поїдьте до Ланьцута, вам буде цікаво!

Галя Леськів, Тарас Андрухович, Наталія Бень